|
Олексій ШЕРЕМЕТ,
Головний юрисконсульт Представництва
Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва у місті Києві,
член Всеукраїнського клубу юрисконсультів
Вступ
Кожному громадянину держава гарантує право на підприємницьку діяльність відповідно до Конституції України. Вільний розвиток підприємництва є одним із атрибутів громадянського суспільства, що дає право кожному громадянинові власними силами покращувати свій добробут та добробут своєї сім’ї.
Однак, не кожен громадянин має стартові можливості для започаткування власної справи, а тим більше достатньої правової інформації про юридичні та організаційні умови здійснення підприємництва.
На даний момент в Україні прийнятий Закон “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 05.02.1993 р. № 2998-ХІІ, в якому окремою статтею передбачена державна підтримка підприємницьких ініціатив молоді та молодіжного підприємництва загалом. На практиці ж в Україні не існує розмежування підприємців за віковими категоріями і тим більше достатньої підтримки здійснення підприємництва новим поколінням українських бізнесменів. Адже сучасна молодь не є типовою категорією у “дорослому” підприємництві, більше того, молодим громадянам часто важко подолати адміністративні та юридичні перепони, що стають на їх шляху, з огляду на вік та бізнесовий досвід.
Саме тому, цей розділ книги, яку Ви тримаєте у своїх руках, сприятиме поліпшенню інформованості молоді щодо її можливостей у бурхливому просторі підприємництва.
Як реалізувати гарантоване державою право на підприємництво та де можна отримати необхідну інформацію і відповіді на багато актуальних питань, пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, і буде надана відповідь в цьому розділі.
Започаткування власної справи: умови та можливості
Отже, що ж таке підприємництво та підприємницька діяльність? На це питання дає відповідь Господарський кодекс України, де міститься наступне визначення підприємництва – це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємництва з метою досягнення економічних, соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, підприємець здійснює свою діяльність самостійно, на власний розсуд, і ніхто не має права втручатися в його господарську діяльність. Підприємець здійснює свою діяльність систематично, безперервно, за власною ініціативою. Окрім того, підприємець ризикує своїм майном в процесі здійснення господарської діяльності. При цьому головною метою його діяльності є отримання прибутку.
При здійсненні своєї діяльності підприємець має право вільно обирати вид діяльності, партнерів, наймати працівників, розпоряджатись своїм прибутком. В той же час, держава гарантує підприємцям рівні права та можливості при провадженні свого бізнесу, а також захист їх прав і законних інтересів. Більше того, держава створює сприятливі умови для здійснення підприємницької діяльності.
Зважаючи на визначення підприємництва, ого економічну та правову сутність, можна зробити висновок, що підприємницькою діяльністю можуть займатися громадяни, які володіють повною дієздатністю, тобто мають право бути носіями цивільних прав та самостійно набувати обов’язків. Відповідно до нового цивільного законодавства України, повна дієздатність наступає з вісімнадцятирічного віку. Проте, Цивільний кодекс надає право молодим громадянам розпочати свою підприємницьку діяльність з шістнадцяти років, за умови надання їм повної дієздатності органами опіки і піклування за заявою заінтересованої особи та за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди – повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Новацією, яку запровадив Цивільний кодекс України є закріплення правової можливості молодих громадян бути засновниками господарських товариств (наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю) з 14-ти років, якщо на це немає прямої заборони у статуті такого товариства.
Отже, по виповненню 16-ти років, отримавши повну дієздатність молодий громадянин має право розпочати свою підприємницьку діяльність. І виявивши таке бажання, найперше питання, яке виникає перед підприємцем-початківцем це реєстрація власної справи. То як зареєструвати власну справу та що для цього потрібно?
Державна реєстрація підприємницької діяльності: як це зробити?
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Господарським та Цивільним кодексами України та Постановою Кабінету Міністрів України „Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" від 25.05.98 р. N 740. Відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України - державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:
рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;
установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;
документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом (довідка з банку про відкриття тимчасового рахунку в банку та внесення на нього коштів статутного фонду підприємства, акт передачі майна засновника до статутного фонду);
реєстраційна картка встановленого зразка;
документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (пІдприємці-фізичні особи) подають до реєструючого органу:
реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію;
копію довідки про присвоєння Ідентифікаційного номера громадянина – платника податків та інших обов'язкових платежів;
документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Державна реєстрація підприємницької діяльності здійснюється у термін не більше десяти днів. На протязі цього строку, реєструючий орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.
Проте для того щоб розпочати свою діяльність, окрім державної реєстрації в органах реєстрації, суб'єкту підприємницької діяльності необхідно стати на облік в органах податкової служби, статистики. Пенсійного фонду. Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, органах служби зайнятості та отримати дозвіл в органах МВС для виготовлення печаток і штампів.
Включення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Для включення до Державного реєстру підприємств та організацій України суб'єкт господарської діяльності в десятиденний термін після його державної реєстрації або прийняття рішення (постанови, розпорядження, наказу) про створення, подає до відповідного органу державної статистики:
заповнену облікову картку встановленого зразка;
копії установчих документів.
Постановка на облік в податкових органах
Юридичні особи в органах державної податкової служби повинні в 20-ти денний термін після отримання свідоцтва про державну реєстрацію стати на облік в податкових органах за місцем знаходження.
Для взяття на облік юридична особа подає такі документи:
заяву за формою N-1 ОПП;
нотаріально завірену копію статуту, установчого договору з відміткою реєструючого органу;
копію свідоцтва про державну реєстрацію;
копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.
Фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності в 5-ти денний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію повинен стати на облік в податкових органах за місцем проживання. Для постановки на облік подаються:
заява за формою N-5 ОПП;
копія свідоцтва про державну реєстрацію;
документ що посвідчує особу.
Пам’ятайте!
Податковий орган не має права вимагати від підприємця інших документів.
Податковий орган повинен взяти на облік суб'єкта підприємницької діяльності на протязі 2-х днів. Після взяття на облік платника податків, податковий орган видає платнику податків довідку за формою N-4 ОПП.
Постановка на облік в органах Пенсійного фонду,
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття.
Суб'єкти підприємницької діяльності повинні стати на облік в органах Пенсійного фонду. Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Фонду соціального страхування на випадок безробіття на протязі 10-ти днів після його державної реєстрації.
Для взяття на облік в вищеназваних органах підприємець подає такі документи:
Юридичні особи:
свідоцтво про державну реєстрацію;
довідку про включення до ЄДРПОУ;
Фізичні особи:
свідоцтво про державну реєстрацію;
довідку про присвоєння ідентифікаційного номера.
Після отримання довідки платника податків та постановки на облік в органах пенсійного фонду підприємець має право відкривати рахунки в банках.
Для відкриття рахунків підприємець подає до установ банків копію свідоцтва про державну реєстрацію, довідку платника податків та повідомлення про взяття на облік в органах пенсійного фонду.
Отримання дозволу на виготовлення печаток
Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідному органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власником і додаткового погодження не потребують, а також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.
Протягом п'яти робочих днів з дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюються законодавством України.
На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи.
Для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності необов'язково виготовлення печаток.
Виконавши вищезазначені дії підприємець має право провадити свою господарську діяльність.
Питання дозвільної системи в сфері підприємницької діяльності
Для впорядкування господарських відносин держава використовує різноманітні засоби впливу, одним з яких є дозвільна система. Дозвільна системи - це сукупність законодавчих та інших нормативних актів, сукупність органів, уповноважених відповідно до законодавства видавати документи дозвільного характеру, сукупність документів дозвільного характеру, які необхідно отримати для започаткування господарської діяльності, та порядок їх видачі. До документів дозвільного характеру відносяться ліцензії, дозволи патенти, погодження, висновки, спеціальні дозволи тощо.
Отримання документу дозвільного характеру складний процес, який займає значний проміжок часу та певні витрати. Досить часто суб'єкт підприємницької діяльності повинен відповідати певним вимогам передбаченим нормативними актами.
Для того щоб розпочати свою діяльність підприємцю для здійснення своєї діяльності необхідно мати певні ресурси (приміщення, земельні ділянки тощо).
В залежності від виду діяльності та використання активів після державної реєстрації підприємцю потрібно отримати такі дозволи:
Органи міністерства внутрішніх справ:
дозвіл на проведення інженерних пошуків;
дозвіл на право утримання штемпельно-граверних майстерень
Державний пожежний нагляд:
дозвіл на початок роботи підприємств та оренду приміщень
Районні у місті Києві ради:
Дозвіл на надання в оренду земельних ділянок для:
розміщення тимчасових та пересувних лотків, навісів,палаток,кіосків (площею до 20 кв.м.), що призначені для роздрібної торгівлі, поштових, довідкових та інших операцій;
розміщення сезонних майданчиків закладів громадського харчування(площею до
100 кв.м.) без права будь-якої забудови;
влаштування елементів зовнішнього благоустрою
Районні держадміністрації:
погодження режиму роботи об'єктів торгівлі та громадського харчування;
свідоцтво торгівельної точки;
дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі;
дозвіл на розміщення об'єкту побутового обслуговування;
дозвіл на експлуатацію об'єкта сфери торгівлі, громадського харчування, послуг.
дозвіл на розміщення малої архітектурної форми;
архітектурно планувальне завдання;
лист про погодження проектної документації.
дозвіл на розміщення малої архітектурної форми.
Санепідемстанція:
ордер на право оренди нерухомого майна;
погодження функціонування об"єкту;
висновок щодо вибору (відведення)земельної ділянки під забудову висновок на проект будівництва (реконструкції) об'єкту;
дозвіл на вивіз дітей та підлітків до оздоровчого закладу, студентського, будівельного табору;
висновок державної санітарне - епідеміологічної експертизи;
висновок державної санітарне - епідеміологічної служби про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
висновок державної санітарно-епідеміологічної служби за місцем проводження діяльності про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики.
висновок державної санітарно-епідеміологічної служби щодо виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами. висновок державної санітарно-епідеміологічної служби про відповідності наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення переробки донорської крові та її компонентів виготовлення з них препаратів. Порядок отримання та перелік документів необхідних для отримання того чи іншого дозволу визначається нормативно-правовими актами відповідних органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
Ліцензування господарської діяльності: що це таке та для чого воно існує
Для забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів підприємницької діяльності; захист прав законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки країни, державою встановлено ліцензування певних видів господарської діяльності.
Основні засади ліцензування господарської діяльності встановлюються Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
Перелік видів господарської діяльності визначається Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та Законом України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" В даному переліку частина назв носить загальний характер, деталізований перелік видів діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу ліцензування. Тому, перш ніж подавати заяву про отримання ліцензії необхідно ознайомитися з ліцензійними умовами з даного виду діяльності та визначити, чи дійсно підлягає ліцензуванню обраний вами вид господарської діяльності.
В залежності від виду діяльності видача ліцензії може проводитись, як за заявницьким принципом так і дозвільним або на умовах конкурсу.
Заявницький принцип означає спрощений спосіб отримання ліцензії, тобто шляхом повідомлення органу ліцензування про намір займатися підліцензійним видом діяльності. Такий спосіб застосовується в тому випадку, коли законодавством не встановлені спеціальні вимоги до суб'єкта господарювання для здійснення певного виду підприємницької діяльності.
Для отримання ліцензії за заявницьким принципом, підприємець подає такі документи:
заява встановленого зразка;
копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.
Дозвільний принцип має місце тоді, коли для того, щоб отримати ліцензію, суб'єкт підприємницької діяльності повинен відповідати спеціальним вимогам, встановленим Ліцензійними умовами для даного виду діяльності (мати відповідну кваліфікацію, певне технічне оснащення тощо). За дозвільним принципом видається найбільша частина ліцензій.
Для отримання ліцензії за дозвільним принципом крім документів передбачених для заявницького, необхідно також подати до органу ліцензування документи, передбачені в ліцензійних умовах для даного виду діяльності. Перелік таких документів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу ліцензування.
Якщо вид діяльності, що ліцензується, пов'язаний з використанням природних ресурсів, розміри яких незначні, видача ліцензії проводиться на підставі конкурсу, але за умови подання до органу ліцензування кількох заяв на отримання ліцензії.
Порядок проведення конкурсів на отримання ліцензій встановлюється Кабінетом Міністрів України для кожного виду діяльності окремо.
Оголошення про проведення конкурсів на отримання ліцензій дається органом ліцензування не пізніше ніж за шістдесят календарних днів до дня проведення конкурсу на отримання ліцензії і підлягає обов'язковій публікації в офіційних друкованих виданнях.
Для участі у конкурсі на отримання ліцензії на конкурсній основі суб'єкти господарювання не пізніше ніж за тридцять календарних днів до дня проведення конкурсу подають до органу ліцензування повідомлення про намір взяти участь у конкурсі, а також інші документи, передбачені порядком проведення конкурсу на отримання ліцензії для виду діяльності, що підлягає ліцензуванню на конкурсній основі.
Органи ліцензування, для отримання ліцензії, не мають права вимагати від підприємця документи не передбачені чинним законодавством.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії не пізніше десяти дні з дати надходження заяви та доданих до неї матеріалів. Повідомлення про прийняття рішення надсилається підприємцю в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.
Оформлення і видача ліцензії проводиться протягом трьох робочих днів з моменту надходження документа про внесення плати за видачу ліцензії.
Плата за видачу ліцензії вноситься на протязі 30-ти календарних днів після прийняття рішення про видачу ліцензії і орган ліцензування не має права вимагати внесення такої плати до прийняття відповідного рішення.
Отже, для отримання ліцензії необхідно щонайменше шістнадцять робочих днів. Проте законодавством може бути встановлено інший термін, встановлений спеціальним законом, що регулює відносини у певній сфері господарювання.
У разі наявності у підприємства філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, для провадження діяльності необхідно отримати копії ліцензії на кожну таку філію чи структурний підрозділ. Копії мають бути завірені органом, що видав таку ліцензію.
Органом ліцензування може бути відмовлено у видачі ліцензії. Підставами для прийняття такого рішення може бути:
недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
невідповідність заявника вимогам ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
Орган ліцензування не має права відмовити заявнику у видачі ліцензії з підстав, не передбачених Законом України „Про ліцензування певних видів господарської
діяльності".
У випадку порушення органом ліцензування термінів, порядку видачі чи
необгрутованої відмови у видачі ліцензії підприємець має право звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Взаємовідносини з державою
Після державної реєстрації, постановки на облік в податкових органах, соціальних фондах та отримання відповідних дозволів підприємець в процесі своєї діяльності продовжує перебувати у відносинах з органами державної влади і звичайно найчастіше з контролюючими органами. Насамперед це органи державної податкової служби та соціальні фонди. Адже щомісячно, щоквартально будь-який підприємець зобов'язаний подавати звітність та сплачувати податки і збори.
Оподаткування
При постановці на податковий облік суб'єкт підприємницької діяльності має право обрати або загальну систему оподаткування, або спрощену, якщо він відповідає встановленим законодавством критеріям.
Загальна система оподаткування полягає в тому, що підприємець сплачує всі види податків і зборів, платником яких він є відповідно до закону.
Спрощена система оподаткування полягає в тому, що підприємець - фізична особа сплачує фіксований податок за ставкою, встановленою для даного виду діяльності від 20 до 200 грн, а юридичні особи сплачують єдиний податок в розмірі 10 або 6 відсотків, якщо суб'єкт підприємницької діяльності є також платником податку на додану вартість.
При цьому суб'єкт підприємницької діяльності платник податків за спрощеною системою оподаткування звільняється від сплати таких видів податків і зборів:
податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою шість відсотків;
податку на прибуток підприємств;
податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);
плати за землю;
збору на спеціальне використання природних ресурсів;
збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
збору до Державного інноваційного фонду;
збору на обов'язкове соціальне страхування;
відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт І утримання автомобільних доріг загального користування України;
комунального податку;
податку на промисел;
збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
плати за патенти згідно з Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".
Для того, щоб обрати спрощену систему оподаткування підприємець - фізична особа у трудових відносинах з якою, включаючи членів сім'ї, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
Юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Взаємовідносини підприємця з державою в сфері державного контролю за здійсненням господарської діяльності
Досить часто підприємцям доводиться спілкуватися з державними органами в ході здійснення ними перевірочної діяльності суб'єктів підприємництва. Відносини в сфері здійснення перевірочної роботи органами державної виконавчої влади регулюються в першу чергу Указом Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" № 817/98 від 23 липня 1998 р. (далі - Указ №817/98) та підзаконними нормативно-правовими актами центральних органів влади, до повноважень яких входить контроль за здійсненням господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.
Указом № 817/98 дається вичерпний перелік контролюючих органів в сфері господарської діяльності. До них відносяться:
органи державної податкової служби;
митні органи;
органи державного казначейства;
органи державної контрольно-ревізійної служби;
Зазначені контролюючі органи здійснюють планові та позапланові перевірки фінансово-господарської діяльності відповідно до наданих їм повноважень.
Органи державної податкової служби - стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових
платежів.
Митні органи - стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються з товарів, які ввозяться на митну територію України в момент перетинання митного кордону.
Органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби - стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.
На сьогоднішній день законодавством визначено два види перевірок планові та позапланові. Проте податківці розрізняють камеральні та виїзні перевірки.
Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта чи за місцем розташування об'єкта власності, такого суб'єкта господарювання. Планова виїзна перевірка проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу.
Планові перевірки проводяться відповідно до плану проведення перевірок, який розроблений відповідним контролюючим органом.
Отже, якщо підприємець почав працювати, то перша планова перевірка може проводитись лише в наступному календарному році за роком його державної реєстрації. Незважаючи на це, іноді контролюючі органи здійснюють планові перевірки відразу після створення суб'єкта підприємницької діяльності, що є неправомірним.
Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу.
Позапланова виїзна перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;
суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;
виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;
суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;
у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;
проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.
Позапланові виїзні перевірки з підстави, визначеної у пункті "е" частини першої цієї статті, проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень.
Перелік підстав для проведення позапланових виїзних перевірок є вичерпним. Тому проведення позапланових перевірок контролюючими органами не може проводитися з інших підстав.
Методичними рекомендаціями Державна податкова адміністрація України також визначає такий вид перевірок, як камеральна перевірка. Така перевірка полягає в перевірці даних наведених в податковій звітності платника податків, поданій до податкового органу без виїзду до суб'єкта господарювання. Тому можна зробити висновок, що перевірка фінансово-господарської діяльності проводиться навіть, якщо підприємець про це нічого не знає.
При проведенні перевірки посадові особи контролюючих органів повинні дотримуватись встановленого порядку проведення перевірки.
При проведенні перевірки посадові особи контролюючих органів повинні:
пред'явити посвідчення на проведення перевірки, в якому повинно бути зазначено вид перевірки, дата початку та закінчення перевірки, посади та прізвища перевіряючих, назва підприємства, яке перевіряється, підстави проведення. Посвідчення повинно бути оформлене на бланку ДПІ, завірено печаткою і підписано. Посвідчення виписується на кожного перевіряючого окремо, тобто скільки перевіряючи скільки і посвідчень.
зареєструватися в журналі відвідання їх представниками контролюючих органів з обов'язковим зазначенням у цих журналах строків та мети відвідання, посади і прізвища представника, який обов'язково ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова посадової особи від заповнення або підпису в журналі є підставою для недопущення перевіряючих до перевірки. Про що необхідно повідомити податковий орган в триденний термін, щоб уникнути непорозумінь з податківцями, адже ними буде складено акт відмови від допуску до перевірки.
Порушення будь якої з зазначених умов, визначених Указом № 817/98 є законною підставою для відмови від допуску до перевірки посадових осіб контролюючих органів.
До того ж слід зазначити, що посадові особи контролюючих органів мають право під час перевірки вилучати документи, але обов'язково з залишенням копій таких документів.
При проведенні планової перевірки контролюючі органи повинні обов'язково повинні повідомити про її проведення не пізніше як за 10 днів до початку перевірки. Порушення цієї вимоги також є підставою для відмови від допуску до перевірки.
Також особливістю проведення планових перевірок є те, що планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно.
Окрім контролюючих органів визначених Указом № 817/98 контрольні функції в сфері підприємницької діяльності надані й іншим органам державної виконавчої влади. До таких органів можна віднести: органи у справах захисту прав споживачів. Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю. Державного департаменту пожежної безпеки, Антимонопольного комітету України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
При проведенні перевірки зазначені державні органи, як правило користуються своїми нормативно-правовими актами, так-як вимоги Указу № 817/98 на них не поширюються, за виключенням органів у справах захисту прав споживачів. Державного департаменту пожежної безпеки, в частині проведення позапланових перевірок, де визначено, що державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів, а позапланові перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди.
Яким чином проводяться перевірки органами у справах захисту прав споживачів?
Порядок проведення перевірок зазначеними органами встановлений Наказом Державного комітету стандартизації, метрології і сертифікації України „Про впорядкування перевірок суб'єктів підприємницької діяльності органами у справах захисту прав споживачів" № 105 від 08.02.2000 р., Порядком проведення контрольної перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги, Порядком відбору у суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. N 215.
Органи у справах захисту прав споживачів Відповідно до Закону України „Про захист прав споживачів" № 1023-ХП від 12.05.1991 р. мають право проводити перевірки:
якості товарів (робіт, послуг);
додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг);
додержання правил торгівлі та надання послуг;
контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари при проведенні перевірок також. При проведенні перевірки посадові особи органів у справах захисту прав споживачів повинні:
пред'явити відповідне посвідчення на перевірку;
зареєструватися в журналі відвідання суб'єкта підприємницької діяльності представниками контролюючих органів;
в залежності від виду перевірки оголосити про проведення перевірки відразу перед її початком або відразу після здійснення контрольної закупки;
перевірка проводиться в присутності особи, що здійснює продаж товарів, і у разі можливості представника суб'єкта господарської діяльності, що перевіряється;
оформити результати перевірки, актом встановленого зразка.
Отже, невиконання хоча б однієї з вищенаведених вимог є порушенням чинного законодавства посадовими особами органів у справах захисту прав споживачів та може бути підставою для відмови від допуску до перевірки посадових осіб Держспоживзахисту.
Органи Держнаглядохоронпраці Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю при проведенні перевірок в своїй діяльності керуються Порядком організації державного нагляду за охороною праці в системі Держнаглядохоронпраці, затвердженого Наказом Державного комітету по нагляду за охороною праці № 82 від 31.05.1995 р., відповідно до якого розрізняють такі види перевірок: оперативні, цільові та комплексні.
Оперативна перевірка полягає в з`ясуванні стану організації робіт з охорони праці, додержання вимог щодо охорони надр, відповідності споруд, устаткування і обладнання, технологій вимогам нормативних актів про охорону праці.
Цільова перевірка полягає в перевірці конкретних питань з охорони праці, для поглибленого їх вивчення.
Комплексна перевірка - це детальна і всебічна перевірка стану безпеки і умов праці.
Періодичність таких перевірок невстановлена і їх кількість встановлюється Держнаглядохоронпраці та його територіальними органами.
Перевірки органів Державного департаменту пожежної безпеки законодавче майже не врегульовано.
Відповідно до листа Головного управління державної пожежної охорони №12/1/508 від 28.02.2001 р. посадові особи держпожежнагляду зобов'язані зареєструватися в журналі перевірок.
Періодичність планових перевірок не врегульовано. Але визначено, що позапланові перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди. Проте невизначено підстав для їх проведення. Досить часто проводяться перевірки органами санітарно-епідеміологічної служби (далі -СЕС). В своїх перевірках СЕС керується Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд відповідно до якого перевірка об'єктів нагляду проводиться вибірково за планами, які розробляються органами СЕС.
Позапланові перевірки проводяться залежно від санітарної та епідемічної ситуації, а також за повідомленнями підприємств, установ і організацій та за заявами громадян.
Плани обстеження та перевірки об'єктів нагляду затверджуються головним державним санітарним лікарем. А позапланові обстеження та перевірка проводяться за рішенням головного державного санітарного лікаря.
Результати обстеження та перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.
Отже, існує велика кількість державних органів які здійснюють контроль в сфері підприємництва, і в своїй діяльності керуються великою кількістю нормативно-правових актів. Зорієнтуватися в них дуже важко, але необхідно їх знати щоб не допустити порушення своїх прав та законних інтересів, а також не вчиняти порушення, за які можуть бути накладені штрафні санкції, адже незнання закону не звільняє від відповідальності.
|
