Право для дітей та молоді - Захист прав молоді у кримінальному судочинстві

Вступ

Тенденції зростання злочинності серед молоді в Україні, особливо організованої злочинності, що спостерігається в останні роки, викликані непростими соціально-економічними умовами, які супроводжують сучасний період розвитку України, та багатьма іншими чинниками, що виникають у переломні моменти становлення правової, демократичної та соціальної держави в Україні.

Одним із ефективних заходів боротьби з такими негативними явищами в суспільстві як злочинність, є, насамперед, правова просвіта громадян, і в першу чергу – молодих. Адже розвиток громадянського суспільства неможливий без правового виховання підростаючого покоління, оскільки право знати свої права є одним із принципів, встановлених Конституцією України. Більше того, знання своїх прав та обов’язків дає усвідомлення того, яка відповідальність настає за вчинення тих чи інших дій, а також формує правосвідомість громадян у дусі поваги до закону та принципів правової держави.

Необхідність у створенні посібника, який Ви тримаєте у своїх руках, є спробою молодих правників в особі Українського національного союзу молодих юристів посприяти реалізації соціально-виховної функції держави по відношенню до молодих громадян України. Наявність розділу “Кримінальне право для молоді” є логічною та невід’ємною складовою при висвітленні прав та обов’язків молодих громадян, адже донесення знань про злочин і покарання сприятиме соціальному становленню молоді та її інтелектуальному розвиткові.

Юридичною ж базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Ефективність його застосування залежить і від поінформованості суспільства про норми цього законодавства.

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року новий Кримінальний кодекс України (далі – КК України), що набрав чинності з 1 вересня 2001 року є знаменною віхою у становленні України як правової держави. По відношенню до неповнолітніх громадян Кримінальний кодекс містить окремий розділ про їх відповідальність. Норми цього розділу з урахуванням віку в багатьох випадках пом’якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями. Вцілому новий Кримінальний кодекс є гуманнішим по відношенню до осіб, які вчинили ті чи інші злочини, порівняно з Кримінальним кодексом Української РСР 1960 року, який діяв до моменту набуття чинності КК України 2001 р.

Розділ “Кримінальне право для молоді” містить інформацію про умови, підстави кримінальної відповідальності неповнолітніх, звільнення від покарання, пом’якшуючі обставини при вчиненні злочину, права та обов’язки молоді у відносинах неповнолітніх з правоохоронними органами та судом та багато іншої корисної та необхідної інформації, яка стане в нагоді молодим громадянам.

Загальні положення

Кримінальне право – це сукупність юридичних законів, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Кримінальній відповідальності на Україні підлягають особи, які вчинили передбачене законом суспільно-небезпечне діяння.

В кримінальному праві діє принцип: немає злочину – немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі. Особа несе відповідальність тільки тоді, коли її дії підпадають під ознаки злочину: передбачені Кримінальним кодексом України та вчинені фізичною особою, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, який визначає які діяння є суспільно небезпечними, встановлює покарання за їх вчинення, підстави кримінальної відповідальності, види покарань.

Кримінальний кодекс України виділяє три основні вікові категорії молодих громадян, які підпадають під його дію:

Молоді громадян по досягненню 16 років несуть повну відповідальність за всі скоєні злочини, передбачені чинним законодавством, хоча за деякі правопорушення кримінальна відповідальність може фактично наставати пізніше, наприклад ст.139 Кримінального Кодексу України передбачає відповідальність за ненадання хворому допомоги медичним працівником. Із змісту статті зрозуміло, що злочинцем може бути лише особа, яка має медичну освіту, яку неможливо отримати у 16 років, але ці ситуації є скоріше винятком, ніж правилом.

Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за:

Наведений перелік є вичерпним, але це не означає що особа яка вчинила злочин може уникнути будь якої відповідальності, адже неповнолітні, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність вчинили злочин, можуть бути піддані заходам виховного характеру.

Ось перелік виховних за ходів, які встановлені у Кримінальному кодексі України:

Застосувавши до неповнолітнього один чи кілька примусових заходів виховного характеру, суд може також визнати за необхідне призначення йому вихователя.

Злочин може проявлятись у формі дії або бездіяльності, тому думки, переконання, наміри особи вчинити злочин, не реалізовані у конкретній суспільно-небезпечній дії або бездіяльності не є злочином.

Ознаки злочину:

Склад злочину – сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак які характеризують діяння як злочин.

До об’єктивних ознак злочину належать об’єкт і об’єктивний бік злочину.

Об’єкт злочину - це те, на що спрямоване суспільно небезпечне діяння, тобто суспільні відносини, які охороняє закон.
Об’єктивний бік злочину - це зовнішнє виявлення злочинного посягання, а також об’єктивні умови місця, часу, засобу і обстановки скоєння злочину.

До суб’єктивних ознак злочину належать суб’єкт і суб’єктивний бік злочину.

Суб’єкт злочину - фізична особа, яка досягла на момент скоїння злочину віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Суб’єктивний бік злочину - психічне ставлення особи до скоєння злочину.
Він включає в себе наступні ознаки:

Вина - психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу, або необережності.

Мотив - це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин

Мета – це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків

Обставини, які виключають відповідальність за злочин.

Іноді особи змушені здійснювати вчинки, що за зовнішніми ознаками збігаються зі злочинними діяннями, але не є суспільно небезпечними і кримінально протиправними, а навпаки, визнаються правомірними і суспільно корисними (наприклад, знищення майна для усунення небезпеки викликаної пожежею, застоування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця. Такі вчинки – необхідна оборона, крайня необхідність , затримання злочинця, виправданий ризик, виконання службового обов’язку, виконання законного наказу тощо - називаються обставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно-небезпечного посягання, шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Однак заподіяння шкоди особі, що вчиняє суспільно небезпечне посягання, може вважатися правомірним за умови, що воно відповідає ознакам правомірності необхідної оборони:

Наявність суспільно небезпечного посягання та його дійсність (реальність) означає , що воно є дійсним, існує об’єктивно, а не лише в уяві особи, тобто посягання вже розпочалось і ще не закінчилось.

Захищаються права та інтереси особи, яка захищається, інших осіб, інтереси держави: це означає, що посягання має бути суспільно небезпечним, небезпечним, не допускається необхідна оборона проти правомірних дій інших осіб.

Визнання необхідною обороною лише шкоди яка завдається лише особі, яка вчиняє посягання означає, що така шкода не може заподіюватися іншим особам чи іншим інтересам, що охороняються.

Захист не перевищує меж необхідної оборони.
Захист при необхідній обороні має відповідати характеру посягання, тобто необхідно врахувати соціальні цінності, яким заподіюється шкода. Не є правомірним позбавлення життя, чи заподіяння шкоди особі, яка вчиняє хуліганські дії. Чим більше ступінь суспільної небезпечності, тим більшої інтенсивності допускаються захисні дії щодо посягання. Не вимагається щоб знаряддя чи засоби , які використовуються при захисті були аналогічними тим, які використовуються особою, що здійснила посягання. Правомірним буде . зокрема, застосування вогнепальної зброї проти особи, яка здійснює посягання з використанням холодної зброї.

Не є злочином заподіяння шкоди охоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищення меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною ніж відведена шкода.
Але така ситуація можлива лише тоді, коли при перевищенні меж крайньої необхідності дотримані умови, що встановлені Кодексом.

Умовами правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є:

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам та яка вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок чого особа не могла керувати своїми вчинками.

Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Законним є наказ виданий:

Також не злочином діяння, якщо воно було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ст. 42 Кримінальний кодекс України.

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою розкриття їх злочинної діяльності.

Не визнаються злочином дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам, якщо при цьому не було допущення перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Тепер ви вже знаєте що таке злочин і яки наслідки настають за його скоєння. У наступному розділі звернемо увагу на Ваші права у стосунках з правоохоронними та судовими органами.

Суд та правоохоронні органи: що потрібно знати молоді.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути зарештований або утримуватися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. П.6 ст. 5 Закону України “Про міліцію” зобов’язує робітників міліції повідомляти не пізніше як 24 годин з моменту затримання про місце перебування родичів, адміністрації за місцем роботи чи навчання затриманих і взятих під варту

Лише в разі нагальної потреби запобігти злочинові чи припинити його, уповноважені законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом.
Наведемо витяг з Кримінально-процесуального кодексу України (надалі – КПК), в якому міститься перелік підстав, при наявності яких правоохоронні органи можуть Вас затримати.

Ст.106 КПК:

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненнізлочину, за який може бути призначено покарання у виглядіпозбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

При наявності інших даних, що дають підстави підозрюватиособу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі,коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійногомісця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Запам’ятайте!

Якщо упродовж семидесяти двох годин з моменту затримання Вам не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється.

Слідчі органи, роз’яснуючи затриманому його права, повинні повідомити про те, що відповідно до ст. 29 Конституції України кожен має право у будь-який час оскаржити своє затримання в суді. Це право гарантоване і Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, і Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини.

Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з моменту надходження. Якщо подання не надійшло або надійшло після закінчення 72 годинного строку після затримання воно розглядається суддею протягом 5 діб з часу надходження . На постанову судді може бути подана апеляція, проте її подання не зупиняє виконання постанови суду.

Якщо у встановлений законом термін затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого до установи для попереднього ув’язнення не надійшла, начальник місція попереднього ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

Кожному затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту або затримання, роз’яснено його права та надано можливість від моменту затримання користуватись допомогою захисника.

Право не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів передбачене ст. 63 Конституції України, яка встановлює, що «особа не несе відповідальності за відмову давати показання, або пояснення щодо себе, членів сім’ї, чи близьких родичів, коло яких визначається законом». Відповідно до ст.32 КПК України до близьких родичів відносяться батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Ст. 62 Конституції України закріплює право на презумпцію невинності, тобто особа вважається невинною, до тих пір поки Судом визнана її вина.

Це означає що:

Призначаючи неповнолітньому покарання, суд виходить не тільки з санкції, яку передбачено кримінальним законом. Неповнолітній вік є пом’якшуючою обставиною і, виходячи з цього, неповнолітньому може бути призначено покарання менш суворе, ніж дорослому за аналогічний злочин. При цьому суд враховує його характер і ступінь небезпеки, особу винного, його психофізичний розвиток, обставини справи, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, а також конкретні причини вчинення злочину та обставини, що йому сприяли. Отже, покарання неповнолітньому повинно бути призначено таке, щоб відповідало меті його виправлення і перевиховання та запобіганню вчиненню ним нових злочинів.

Законом встановлено особливий порядок виклику неповнолітнього до слідчого, прокурора або суду. Він викликається, як правило, через його батьків або інших законних представників . Це спрямовано на забезпечення інтересів підлітка, створення реальних умов для захисту його особи. І тільки у виняткових випадках неповнолітній обвинувачений може бути викликаний без відома батьків або інших законних представників. Таке може бути коли встановлено, якщо згадані особи заінтересовані у певних наслідках і тому доцільно допитати неповнолітнього у їх відсутності.

Процедура пред’явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього.

Має особливості й пред’явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит як обвинуваченого. Вони відбуваються у присутності захисника. Якщо неповнолітній не досяг 16-річного віку, пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого слідчий повинен проводити у присутності педагога або лікаря, батьків або інших законних представників, які покликані допомогти слідчому встановити психологічний контакт з обвинуваченим. Ці особи мають право ставити неповнолітньому запитання і висловлювати свої зауваження щодо ведення допиту. Якщо слідчий відведе поставлене питання, він повинен занести це питання до протоколу. Питання про те, хто із згаданих осіб буде присутнім під час пред’явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього, вирішується слідчим.

Законні представники і захисник неповнолітнього:
хто вони та які їх права?

Трапляється, що участь у справі певного законного представника може заподіяти шкоди законним інтересам неповнолітнього. Таке буває, коли законному представникові злочином неповнолітнього заподіяна фізична або майнова шкода, коли він сам є учасником злочину тощо. У подібних випадках закон надає суду право усунути вказану особу від участі у справі й замість неї допустити іншого законного представника . Суд також може вивести законного представника з судового засідання на час допиту підсуднього або виконання іншої процесуальної дії, якщо дійде висновку, що у його присутності таку дію виконувати неможливо.

Слід мати на увазі, що з досягненням підсудним 18-річного віку функція законного представника припиняється і останній вже не буде учасником проходження по справі. Якщо ж його покази будуть необхідні, він буде допитаний у судовому засіданні тільки в якості свідка.

Закон передбачає обов’язкову участь захисника у справі неповнолітнього. Як захисники на попередньому слідстві допускаються адвокати – члени колегій адвокатів, асоціацій адвокатів, товариств, контор тощо, створених для надання юридичної допомоги.

У судовому розгляді за згодою суду захисниками можуть бути також близькі родичі неповнолітнього. Однак, здійснення захисту обвинуваченого вимагає спеціальних юридичних знань, інколи ще й певного досвіду, а в складних справах успішно здійснити захист без юридичної освіти просто неможливо. Тому це, як правило, роблять адвокати.

Для здійснення функцій захисника певну особу може запросити сам неповнолітній, його батьки або інші особи за його дорученням. Якщо ж вони не запросили захисника, слідчий та суд зобов’язані зробити це самі. Оскільки участь захисника у такій справі є обов’язковою, слідчий та суд забезпечують участь останнього навіть тоді, коли неповнолітній байдуже ставиться до цього або не бажає участі захисника. Відмова неповнолітнього від захисника не обов’язкова для слідчого та суду . Законом встановлено гарантію захисту прав і особи, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, а на час розгляду справи у суді досягла 18 років: якщо суд дійде висновку, що такій особі необхідний захисник, він повинен забезпечити його участь у справі.

Захисник може брати участь з моменту затримання, арешту або пред’явлення обвинувачення у будь-якій справі. Отже, якщо ще до пред’явлення обвинувачення неповнолітнього було затримано як підозрюваного у вчиненні злочину або обрано до нього таку міру запобіжного заходу, як арешт, з цього моменту участь захисника у справі є обов’язковою. Якщо таких заходів до неповнолітнього застосовано не було, захисник буде брати участь з моменту пред’явлення йому обвинувачення.

Будучи допущеним до участі у справі, захисник неповнолітнього набуває таких прав: мати з ним побачення на одинці і без обмеження часу; ознайомитися з усіма матеріалами справи і виписувати з них необхідні відомості; бути присутнім при пред’явленні неповнолітньому обвинувачення та його допиті і при інших слідчих діях, які проводяться за участю обвинуваченого або за клопотанням обвинуваченого та самого захисника; подавати скарги на дії слідчого, прокурора, суду, а також на вирок і ухвалу суду та постанову судді. Захисник – адвокат може запитати через юридичну консультацію, в якій він працює, характеристику чи інші документи з навчального закладу, де навчається неповнолітній, або з підприємства чи установи, де він працює, та інші документи, необхідні для здійснення захисту.

Додатковою гарантією захисту неповнолітнього є участь у кримінальній справі його законного представника – батька чи матері, опікуна чи піклувальника або представника тієї установи чи організації, під опікою якої він перебуває. У випадку, коли у неповнолітнього немає батьків і він проживає сам або у осіб, які не є його опікунами чи піклувальниками, як законні представники, у справі беруть участь представники органів опіки та піклування.

Законний представник користується широкими правами по захисту неповнолітнього, які здійснює незалежно від останнього і захисника. Законний представник у судовому розгляді має право заявляти відводи і клопотання, пред’являти докази і брати участь в їх дослідженні, тобто ставити запитання потерпілим, свідкам, експертам, оглядати речові докази тощо .

З метою забезпечення активної участі законного представника неповнолітнього під час розгляду справи в суді, закон покладає на суд обов’язок направляти йому копію обвинувального висновку щодо обвинуваченого. Він має також право при незгоді з вироком оскаржити його протягом семи діб з дня його проголошення у касаційну інстанцію. Подання ним скарги є підставою для перевірки законності і обгрунтованості вироку касаційною інстанцією і в разі визнання доказів законного представника обгрунтованими – для скасування або зміни вироку на користь неповнолітнього.

Крім вказаних прав законний представник, може бути присутнім при пред’явленні обвинувачення і допиті обвинуваченого, який не досяг 16-річного віку, а також при оголошенні йому про закінчення слідства та пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення. Цими правами він може скористатися тільки з дозволу слідчого. Проте, якщо слідчий відмовить законному представникові в цьому, останній може оскаржити дії слідчого прокурору, який у разі неправильних дій слідчого поновить право законного представника.

Як законний представник до участі в судовому розгляді справи залучається, як правило, один з батьків або осіб, що їх замінюють (опікунів і піклувальників). Якщо на судове засідання з’являються батько і мати неповнолітнього підсудного, то брати участь у справі їм обом немає сенсу. Суд пропонує їм вирішити питання, хто з них братиме участь у справі як законний представник і вирішує, кого з батьків допустити до цього, з урахуванням їх думки, а також, виходячи з вимоги створити найкращі умови для забезпечення захисту законних інтересів неповнолітнього.

Під час розгляду справи щодо неповнолітнього головну увагу суд зосереджує на прийнятті щодо нього правильного рішення, виконання якого сприятиме перевихованню і виправленню правопорушника та поверненню його до нормального життя. На це спрямована і вимога закону про залучення до участі у справі представників районної (міської) комісії у справах неповнолітніх, навчального закладу або трудового колективу, в яких навчався або працював підсудний. Суд надає такому представникові можливість висловити думку органу чи організації, які уповноважили його, щодо особи підсудного, його батьків, обстановки в сім’ї, а також щодо заходів запобіжно-виховного характеру, які застосувалися до правопорушника, щодо причин злочину та умов, котрі цьому сприяли. Проведення судового розгляду з участю вказаних осіб сприяє правильному вирішенню долі неповнолітнього.